06.04.2020 Конспект прочитаного
Ознайомитися зі статтею с. 250-251.
Опрацювати теоретичний матеріал. Додаток 1.
Записати в зошит алгоритм складання конспекту. Додаток 2.
Оформити конспект тексту "Двомовність і культура спілкування". (За зразком вправи 415). Додаток 3.
Додаток 1
Конспект – це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції. Конспект складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів.
Види конспектів:
Плановий конспект (план-конспект) - конспект, що створюється на основі сформованого плану, який складається з певної кількості пунктів (із заголовками) та підпунктів. Кожен пункт плану відповідає певній частині конспекту. У випадку коли якийсь пункт плану не потребує пояснення, він може подаватися без уточнюючого тексту.
Текстуальний конспект - конспект, який має детальну форму викладу, яка складається із виписки та цитування (з логічними зв'язками) тексту-джерела. Цей вид конспекту дозволяє виявити суперечливі моменти чи хибність тверджень автора.
Довільний конспект - конспект, який включає декілька способів роботи над матеріалом (виписки, цитування, план та ін.). Потребує вміння самостійно та точно формувати основні положення тексту-джерела.
Схематичний конспект (контекст-схема) - конспект, який має вигляд плану, пункти якого представлені питальними конструкціями, на які потрібно дати відповідь.
Тематичний конспект - конспект, суть якого полягає в опрацюванні і висвітленні певного питання, теми. Під час роботи над тематичним конспектом може використовуватись більше ніж декілька джерел. У межах тематичного конспекту виділяють оглядовий тематичний конспект і хронологічний конспект.
Опорний конспект - конспект, який має творчу форму (введений у шкільну діяльність В.Ф. Шаталовим). Опорний конспект кодує зміст інформації за допомогою поєднання графічних символів, малюнків, цифр, ключових слів та ін.
Зведений конспект - конспект, який створюється в процесі опрацювання декількох текстів. Створюється при зіставленні, порівнянні і зведенні до єдиної конструкції.
Вибірковий конспект - конспект, який має на меті вибрати інформацію із тексту на певну тему (для тексту-джерела ця інформація може бути вторинною).
Оформлення конспекту:
Перш ніж розпочати написання конспекту потрібно вказати основні данні, які стосуються безпосередньо тексту-джерела: прізвище автора, назва роботи, рік і місце видання. Під час конспектування допускається скорочення слів, наприклад: стаття - ст., мільйон - млн та ін.. Не допускаються скорочення в назвах та прізвищах. При використанні цитат потрібно слідувати правилам цитування (цитата береться у лапки, записується джерело і номер сторінки).
У конспектах можуть використовуватися таблиці, діаграми, схеми. Для виділення проблемних питань, важливих моментів, можуть використовуватись різні помітки, репліки, оцінки. Наприклад: «!» означає згоду з тим, про що йдеться; «?» - сумніви; «!?» - здивування; «NB» - важливу інформацію; «Y» - найголовніше у тексті.
Додаток 2
Алгоритми складання конспекту.
Порядок складання конспекту:
1. Уважно прочитайте текс. Під час читання відмічайте незрозумілі місця, незнайомі слова, нові імена, дати.
2. Запишіть на першій сторінці конспекту паспортні дані книги, над якою працюєте.
3. Поділіть текст на логічно-смислові частини. Під час першого читання складіть простий детальний план – послідовний перелік основних думок автора. Під час повторного читання відзначте, як автор доводить основні думки своєї роботи.
4. Прочитайте відзначені місця і коротко послідовно їх запишіть (складіть тези).
5. Помічайте на полях значення нових та незнайомих слів і понять, записуйте власні думки, коментарі, оцінки прочитаного.
6. Намагайтеся передати думки автора своїми словами.
7. Цитуйте лише те, на що можна буде посилатися як на авторитетний виклад думки.
8. Під час конспектування великого тексту вказуйте на полях відповідні сторінки книги.
Основні вимоги до скорочення слів
1. Скорочувати можна лише ті слова, які однозначно встановлюються за конспектом. Це насамперед часто вживані слова або терміни, які повторюються в тексті. Повторювані терміни рекомендується позначити в конспекті першою великою літерою слів, що входять до їх складу, наприклад6 речення – Р, складне речення – СР, складне синтаксичне ціле – ССЦ, безсполучникове складне речення – БСР, складний дієслівний присудок – СДП тощо.
2.Для ряду слів української мови існують загальноприйняті скорочення, які можна використовувати у своїх записах. Це стосується і абревіатур. Учні можуть дослідити і навести приклади скорочень, абревіатур. Ось деякі з цих скорочень:
акад. – академік
вид-во – видавництво
гл. – глава
зб. – збірник
м-во – міністерство
напр. – наприклад
обл. – область
р-н – район
рр. – роки
с. – село, сторінка
3. У кінці скороченого слова не повинно бути букв на позначення голосних та м’якого знаку; зберігається корінь слова (книжн., газетн., зв. тощо).
4. Не скорочуються власні назви.
Додаток 3
Двомовність і культура спілкування
У багатьох суспільствах окремі люди, певні соціальні верстви або й цілі народи у щоденному спілкуванні користуються двома мовами, переходячи з однієї на іншу залежно від комунікативної ситуації. Таке явище називають двомовністю, або білінгвізмом .
Співвикористовувані мови ніколи не бувають симетричними, а двомовні комуніканти (білінгви) ніколи не володіють обома мовами однаково. На цій основі розрізняють першу мову - основну в мисленні й спілкуванні та другу - використовувану рідше або тільки в спеціальних сферах, наприклад, у науковій діяльності, офіційному спілкуванні, контактах з людьми, для яких ця мова рідна тощо. Тому в Україні і українсько-російська й російсько-українська двомовність. Представники національних меншин України: євреї, угорці, молдавани, кримські татари тощо, крім рідної, часто вживають українську й російську мови. Таке явище називається багатомовністю.
Двомовність, а точніше, недостатнє володіння однією або й двома співвикористовуваними мовами є основною причиною порушення культури, а часом і етикетності мовлення. Досконале оволодіння другою (третьою) мовою неможливе без акультурації - глибокого засвоєння культури (цивілізації), яка створюється й обслуговується цією мовою.
Перехід у процесі спілкування з однієї мови на іншу має назву перемикання коду. Це складний процес: мовцеві потрібно «ввімкнути» психічні механізми, які регулюють вимовляння звуків, наголошування слів, інтонування фраз, не кажучи вже про слово- і формовживання, поєднання слів, побудову висловлень. Тому дуже часто перемикання коду буває неповним, наприклад, лексика і граматика у мовця українська, а фонетика російська. У такому разі кажуть, що людина говорить з російським акцентом. Трапляється, що і лексика, і граматика в українському мовленні частково російська. Таке мовлення є суміщеним, змішаним - українсько-російським або російсько-українським. В Україні воно іменується суржиком (у прямому значенні суржик - це назва суміші жита і пшениці, ячменю і вівса тощо).
Ставлення культурних, освічених людей до суржика негативне. Треба намагатися говорити чистою мовою, не допускати інтерференції, тобто проникнення елементів однієї мови у мовлення іншої. А цього неможливо досягти без свідомого розрізнення елементів двох мов, а особливо без стійких умінь і навичок використання їх у мовленні, Люди сприймають кожного з нас насамперед через наше мовлення, нашу спілкувальну поведінку. Тому треба, як закликав Максим Рильський, «заглядати у словник», користуватися довідниками і посібниками, аналізувати своє і чуже мовлення. (Я. Радевич-Винницький)
