16.04.2021 Історико-фольклорна основа історичного роману у віршах "Маруся Чурай". ТЛ: роман у віршах
Повторити зміст роману у віршах "Маруся Чурай".
Опрацювати матеріал
Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» Ліна Костенко написала у 1979 році ,але його шлях до читачів був нелегким. Рецензенти звинувачували поетесу в тому, що вона насмілилася у творі звеличити історичні постаті, які боролися за українську державність. Вихід роману був під загрозою, та все ж після публікації розійшовся блискавично.
Літературознавець Павло Охріменко про роман писав: «Минуло небагато часу від виходу книги, а вона вже стала раритетом, предметом схвильованих виступів майстрів слова, про неї одразу ж з'явилися відгуки в пресі. Так розпочала свій шлях «Маруся Чурай» Ліни Костенко».
Теорія літератури
Роман у віршах — ліро-епічний жанр, якому властива багатопроблемність, поєднання епічного й ліричного начал; дія у творі цього жанру, як правило, концентрується навколо долі одного чи кількох головних героїв.
«Історична основа твору. Історія написання»
Маруся Чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. За переказами, народилася близько 1625 р. в Полтаві в родині козака Гордія Чурая. Через вільнолюбну, горду натуру батько мусив тікати на Січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. Якось у бою потрапив у полон і був страчений. Вважається народним героєм, оспіваний у думі.
Маруся Чурай піднімала бойовий дух січового козацтва своєю творчістю, саме з її піснями вояки вирушали в походи, щоб відстояти українську державність. Вважають, їй належать такі відомі пісні, як «Засвіт встали козаченьки», «Летить галка через балку», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «На городі верба рясна», «В кінці греблі шумлять верби» та ін.
Вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорнявою, кароокою, з косою до колін. До неї залицялося багато парубків, особливо упадав за нею Іван Іскра (за деякими даними, син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці). Але Чураївна любила іншого — Григорія Бобренка…
Поштовхом до написання роману стала одна з пісень Марусі Чурай — «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.
«Композиція».
Роман має дві сюжетні лінії - особисту та історичну.
Особиста лінія - це Маруся Чурай-Гриць Бобренко
Історична - національно-визвольна боротьба українського народу під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького проти польської шляхти.
Роман складається з 9 розділів.
У І розділі «Якби знайшлась неопалима книга» мова йде про пожежу 1658 року , яка знищила Полтаву, про суд над Марусею Чурай.
У ІІ «Полтавський полк виходить на зорі»-мирні люди збираються і йдуть у похід.
У ІІІ р. «Сповідь» розкрито душевний стан дівчини.
ІV розділ — « Гонець до гетьмана» Іван Іскра летить у Білу Церкву до Хмеля зі звісткою, що полк вирушає і з розповіддю про М.Чурай. У V «Страта» подано настрої натовпу, Марусі, Іскри, що встиг із листом Богдана. У VІ— «Проща» --правдиво змальовано страхітливі руйновища на Україні, введено образ мандрівного дяка-філософа, який розтлумачує Марусі все побачене й почуте.
VІІ—«Дідова балка» - розкрито образ старого запорожця, якого козаки визволили з турецької каторги-галери, де він поневірявся 20 літ. Старий живе усамітнено і спогадами про давню козацьку славу, пам’ятає про Марусю і розпитує про неї Івана Іскру.
VІІІ—«Облога Полтави». У цьому розділі мова йде про сміливість і стійкість полтавчан, які не здаються: «Якщо їм зараз в руки не дамося, то згодом звідси й вдаримо по них.»
ІХ—«Весна і смерть, і світле воскресіння». Змучена і виснажена Маруся Чурай чекає наближення кінця. Іде весна-пора, коли хворі на сухоти відходять за грань. Іван приходив: «А на Святвечір як вона сиділа,то вже од неї тіні не було». Композиція:
Кульмінація 1 – суд і вирок.
Зав’язка – спогади Марусі про стосунки з Грицем.
Розвиток дії – Маруся йде на прощу.
Кульмінація 2 – облога Полтави.
Розв’язка – зняття облоги, Маруся проводжає полк, що співає її пісні.
«Образи твору»
Головною героїнею роману є Маруся Чурай. Це незвичайна дівчина з Полтави, дуже вродлива, талановита. Її образ виступає в єдності з образом України. Всі свої найсвітліші почуття вона висловила в піснях. Маруся чиста серцем, розумна, окрім того, наділена поетичними і музичними талантами. Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження.
Матір Марусі була матір’ю по своїй суті, «матір’ю усьому на землі» (дуже добра та чуйна людина). Не випадково Гриць казав, звертаючись до Марусі, напрочуд точні слова:
«Тут двоє матерів, твоя і Божа».
Гордій Чурай – батько Марусі. Був полум’яним патріотом, мужнім оборонцем своєї землі. Швидкий на розум, чистий серцем, Чурай не терпів кривди, знущання над людьми. Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в покоління:
«…пішов у смерть — і повернувся в думі,
і вже тепер ніхто його не вб’є»
Гриць Бобренко – хлопець, якого покохала Маруся. Вiн був вродливим парубком i сміливим на війні, проте в особистому житті слабовольним i безхарактерним:
«Грицько ж, він міряв не тією міркою,
В житті шукав дорогу не пряму.
Він народився під такою зіркою,
Що щось в душі двоїлося йому.
Від того кидавсь берега до того.
Любив достаток і любив пісні…»
Гриць перебував пiд впливом своєï матерi Бобренчихи, меркантильної та дрібної за духовними якостями жінки, котра не хотiла нiчого знати про одруження сина з бідною Марусею. Марусина ж любов до Гриця була безоглядною й сильною. Трагедiя дiвчини полягає в тому, що ïï велике почуття поглинули буденні проблеми: Гриць шукав заможну дівчину, а Маруся була бідною.
«Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі».
Іван Іскра – хлопець, що щиро кохає Марусю. Козак, полковий обозний, звиклий до випробувань і битв.
«Таке нещастя хоч кого знеможе.
Це ж можна тут рішитися ума.
Любив же він Марусю, не дай Боже!
Тепер сидить, лиця на нім нема»
Іван, щоб урятувати кохану від страти (за вироком суду), звертається за допомогою до самого гетьмана Хмельницького. Коли заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов’язок – найперше і святе. Прощаючись з Марусею, він говорить:
«І знов земля кипить у боротьбі,
І знову я належу не собі».
