10.03.2021 Нова хвиля відродження української літератури на початку 1960-х років. Шістдесятництво як явище культорологічне й соціальне

Дата: 10.03.2021 21:09

Кількість переглядів: 910

Переглянути презентацію за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=VovqOomEY5w&ab_channel=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BE%D0%BF%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97

Опрацювати і законспектувати статтю 

«Шістдесятництво» й «шістдесятники»

    У 1953 р. помер «вождь усіх часів та народів» Йосип Сталін. А в 1956 р. на XX з'їзді партії Микита Хрущов виступив із допо­віддю «Про культ особи і його наслідки», засудивши злодіяння Сталіна та його прислужників і цим розпочавши період так зва­ної хрущовської відлиги. З'явилася надія. Надія на громадянську свободу, захищеність від беззаконня, від свавілля влади, на тор­жество справжньої демократії і права. Люди позбувалися страху, починали сміливіше й вільніше думати й говорити.

    Першими відчули й усвідомили цю свободу інтелігенти. 

Ще в 1953 р. вийшла дебютна книга Д. Павличка «Любов і нена­висть», а в 1957 р. Л. Костенко «Проміння землі» — митців, які стали немовби «предтечами» шістдесятництва, а згодом на рів­них улилися в цей широкий соціокультурний рух.

   У 1961 р. з'являється низка «кардинально» нових творів: М. Вінграновського «З книги першої, ще не виданої», вірші лікаря В. Коротича «Бетховен», І. Драча «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох час­тинах», «Зелена радість конвалій» Є. Гуцала, публікації В. Симо­ненка, В. Стуса, Григора Тютюнника, Б. Олійника, Р. Іваничука...

     Молоді таланти намагалися позбутися нагляду й тиску КДБ, гур­тувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних інтересів. Вони збиралися, зокрема, на київській квартирі І. Світличного, яка на початку 1960-х pp. стала своєрідним центром національної культури.

       Наступного, 1962 p., гарматним залпом «вистрелили» у світ перші поетичні збірки М. Вінграновського («Атомні прелюди»), В. Симоненка («Тиша і грім»), І. Драча («Соняшник»), Б. Олій­ника («Б'ють у крицю ковалі»), книги малої прози В. Дрозда («Люблю сині зорі») та Є. Гуцала («Люди серед людей»). Це був таки справді — вибух. Хвиля творчої свободи явила Укра­їні й світові плеяду митців, імена яких на той час були незнайо­мими й новими, а тепер є славою й гордістю нації. Саме їх стали називати шістдесятниками. Хоча, на думку Максима Рильського, охрестили так це гроно обдаровань дещо поспішно й невдало, та термін «шістдесятники» так і зостався в історії. Здивоване й мало не шоковане суспільство, відвикле від зухвалих новацій як вияву природної зміни поколінь, одначе, відразу збагнуло: з'явилася нова генерація творців, які прагнуть сказати власне, оригінальне слово — як виявилося згодом — не лише в мисте­цтві, але й у суспільному житті.

Реакція на свідоме новаторство двадцятип'ятилітніх «поруш­ників супокою» була різною. Щойно читацька публіка трохи отя­милася від перших вражень, розгорілися дискусії на вічні теми: батьки і діти, традиції чи новаторство. На М. Вінграновського, В. Коротича та особливо І. Драча посипався град звинувачень у навмисній незрозумілості, затуманеності поетичного мислення, силуваній оригінальності... Та в цій запальній полеміці пролу­нали й інші голоси —на захист новаторів 60-х стали посивілі новатори 20-х: П. Тичина й М. Рильський, трохи молодший від них А. Малишко...

    Започатковане насамперед поетами, шістдесятництво невдо­взі набуло масштабу універсального соціокультурного феномену: літературно-мистецького, філософсько-ідеологічного, наукового, суспільно-політичного. В осерді цього руху були такі митці: поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, В. Коротич, Б. Олійник, В. Стус, І. Калинець); прозаїки (Григір Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шевчук, Р. Іваничук, Н. Бічуя); майстри художнього перекладу (зі старших — М. Лукаш, Г. Кочур, з молодших — А. Перепадя й А. Содомора); літературні критики (І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, М. Коцюбинська); малярі та графіки (О. Заливаха, А. Горська,В. Зарецький, Г. Севрук, Л. Семикіна, В. Кушнір, Г. Якутович, І. Остафійчук, І. Марчук); кіномитці й театральні діячі (режи­сери С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика, Л. Танюк, актор І. Миколайчук); композитори (В. Сильвестров, Л.Грабовський,Л. Дичко, М. Скорик, В. Івасюк); публіцисти та правозахисники (В. Чорновіл, JI. Лук'яненко, В. Марченко, В. Мороз, О. Тихий, Ю. Литвин, М. Осадчий, Михайло та Богдан Горині, М. Зваричевська) та багато інших.

Серед світоглядних засад шістдесятників слід виділити:

•лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи особис­тості, нації, свободи духу);

•гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості — центру Всесвіту);

•духовний демократизм (культ простої, звичайної людини- трудівника);

•духовний аристократизм (культ видатної творчої особис­тості);

•моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсо­лютного мірила людських вчинків);

•космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту до космічних процесів);

•активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації;

•культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості).

« повернутися